30.08.2010 04:58
Поділитися

Микола Луценко: «Погода, якій хочеться вірити»

Микола Луценко: «Погода, якій хочеться вірити»

Щодня по всіх каналах дівчата модельної зовнішності повідомляють українцям про погодні явища. Їхні обличчя змінюються, а прогнозам далеко не завжди віриться. Але є людина, якій довіряють протягом багатьох років. Його дружня манера спілкування та обов’язкове побажання, без якого, здається, і день не почнеш, стали невід’ємною частиною нашого життя. Ця людина – Микола Луценко, ведучий прогнозу погоди на ICTV.

 

 

Микола Миколайович, ви пам’ятаєте своє дитинство? Що вам приносило радість? Про що мріяли?— Ой, це моє найболючіше місце. Дитинство в мене не склалося, прямо скажу. Не було про що мріяти, тому що злидні були тотальні. Ми з мамою жили вдвох, мама – інвалід, тому нічого хорошого в дитинстві не було. Мріяти необхідно було про що завгодно, навіть про шматок хліба. Але з іншого боку, стало паливом для майбутнього, мабуть, звідти вся енергія і взялася. Ось ці дріжджі були замішані в дитинстві.А якби у вас була можливість народитися років 20 тому, ви б хотіли пройти через усі ці труднощі?— Тільки через це. Я ось нещодавно думав про те, що таке щастя. У мене ж вік такий, що іноді починаєш думати. (Сміється.) Так от щастя – це дельта між «хочу» і «можу». І «хочу» має бути трохи вище, ніж «можу». Коли «можу» більше, ніж «хочу», починаються проблеми. Або коли хочу одне, а можу інше, теж тоді нічого хорошого не вийде. А коли дельта в розумних межах, коли є стимул, постійне подолання дельт – ось це і є щастя.Ваш екранний образ, мабуть, відрізняється від реального.— Так це у будь-якій професії. Звісно, я образ живлю, він живить мене, але треба якоїсь дистанції дотримуватися.Ви не розчарувалися, закінчивши інститут?— Я ні в чому не розчарувався, це моє життя. Нині я практично відійшов від театру. Мені достатньо цієї роботи, я багато дуже дублюю. Люблю мультики дублювати: «Рататуй», «Панда Кунг-Фу». Жабу ось недавно озвучував, мене без кастингу взяли. (Посміхається) Я із задоволенням роблю цю роботу – ось це я відриваюся!Мабуть, про погоду питають усюди, куди б ви не зайшли? Доводилося коли-небудь грубо відповідати на подібне питання?— Ні, це було б нерозумно з мого боку, хоча іноді хочеться. (Сміється) Але зазвичай йде добрий посил, я це відчуваю. Іноді п’яні можуть щось сказати, але я намагаюся не ходити у такі місця, де є публіка, від якої не знаєш, чого очікувати. Обожнюю базари: там дуже хороша енергетика. Там мені вічно щось дають у подарунок — то петрушку, то ще щось. 2009 року, коли паніка із грипом була і в одним момент зник часник, одна жінка до мене підійшла і подарувала кілька головок часнику: «Я собі залишила і вам, щоб ви не хворіли». Такі речі дуже приємні іноді відбуваються. ДАІ дуже гарно до мене ставиться,дивуюся! Навіть незручно.

Сміх - візитівка Миколи Луценка

Як Ви прийшли до своєї роботи?— Технікум громадського харчування закінчував, я не хотів у цю галузь йти. Розумів, наскільки це ефемерне. Я актор театральний, і природа просила мене виходити на сцену. І мене сцена полюбила одразу. От є люди, які нічого не роблять, а тільки виходять на сцену і привертають увагу, на них хочеться дивитися. Чарівність якась. А буває, людина виходить на сцену, ніби все правильно робить, але не зачіпає, не хочеться за ним стежити. Я відчував, що мені капнув Господь Бог, а головою розумів, що акторська професія дуже ефемерна, лотерейна, незахищена, безправна, драматична.А ви, коли озвучуєте мультфільми, намагаєтеся максимально наблизити голос до оригіналу або привносите щось своє?— Обов’язково наблизити до оригіналу, вони і беруть схожий голос. Диснеївські компанії вимагають, щоб і голос був схожий, і манера. А мультики українською – це святе, настільки класно звучать. Навіть багато росіян кажуть, що українською значно колоритніше звучить.Ви знімалися у фільмі голландського режисера Йоса Стеллінга «Душка», який був номінований на «Оскар». Як ви з ним познайомилися? Як думаєте, чому саме вам запропонували роль?— Ой, «Душка», я хочу ще «Душку» таку. (Посміхається) Я стільки про це розповідав і ще раз розповім, тому що мені приємно пережити цей момент ще раз. Приходжу я якось додому близько восьмої вечора – дзвінок по телефону. Жіночий голос у слухавці: «Миколо Миколайовичу, здрастуйте! Вас шукає Йос Стеллінг ». Я питаю: «Хто?» (Сміється.) Я чув про його фільмах, про «Летючого голландця». Це культове прізвище, але самих фільмів не бачив. А сам думаю: «Хто ж мене розігрує?» У нас люблять таку справу: чи то Спілберг вас шукає, то ще хтось.(Сміється.) Мене запитують: «Ви можете зараз під’їхати?» Питаю: «Куди?» – «У готель». Зазвичай на кіностудію запрошують – не можу нічого зрозуміти. Я зателефонував знайомому, а то одному якось не по собі було їхати в готель ввечері. Під’їжджаємо – до мене підбігає маленька дівчина, як потім з’ясувалося – Катруся. Думаю: «З цією не страшно, ми впораємося». (Сміється.) Заходимо у вестибюль, а там сидить вся знімальна група – і всі до мене як кинулися з радісними усмішками і обіймами, як ніби ми давно одне одного знали! Цікаво, що, як тільки ми зайшли в готель, по телевізору одразу моя погода пішла. Усі очманіли. Йос мене запросив на роль директора кінофестивалю. У нього був певний прототип у житті, і він його довго шукав. Там і епізод невеликий, але переглянув усі фотографії, і ніхто не підійшов. А потім одного разу дивився в Києві телевізор і побачив мою погоду. Одразу дав дівчаткам завдання мене знайти, і хвилин через 15 я з’явився в холі готелю. Ось так усе швидко відбулося. І наостанок – кілька слів побажань читачам інтерв’ю і Вашим глядачам.— Я побажання щодня кажу: «Нехай проблеми та незгоди не роблять вам в житті погоди». Продовжуючи автомобільну тему, побажаю знайти свою швидкість в житті. Тому що дуже важливо відчувати свою швидкість і на дорозі, і в житті, адекватно себе оцінювати. Не занижувати самооцінку і не задирати носа, щоб проблем не виникало.Матеріал: «Арт-Мозаїка» Дивіться «Погоду» з Миколою Луценком щодня на ICTV!

30.08.2010 04:58

Ведучі каналу

Дивіться на ICTV

Вгору
    ВГОРУ